Khorunzha Galyna

Галина Хорунжа

аспірантка другого року навчання

Львівської національної академії мистецтв

викладач кафедри історії і теорії мистецтва

Львівської національної академії мистецтв

Традиції національних культур у формуванні стилістичних особливостей орнаментики Східної Галичини кінця ХVI – XVII

Для початку зауважимо, що пам’ятки орнаментального оздоблення культових православних споруд архітектури Східної Галичини другої половини ХVI – ХVII ст., пов’язані з національними традиціями давньоруської скульптурної школи, до якої поступово долучався західно- та північноєвропейський компонент. Окрім того, необхідно на підставі останнього встановити,

яким чином під впливом культурних комунікацій трансформувались стилістичні особливості орнаментики архітектури Східної Галичини другої половини ХVI – ХVII ст.

У цьому контексті відзначимо передумови формування орнаментики, що була створена внаслідок сполучення національних та іноземних традицій:

·         художня спадщина Київської Русі переосмислена майстрами скульптурної пластики Галицько-Волинського князівства;

·         мотиви композиційно чи за елементами структури пов’язані з мистецтвом мусульманських народів (з’ява викликана переважно активною торгівлею та обміном, творами декоративно – прикладного мистецтва що вело Галицько-Волинське князівство з ісламськими країнами) [3, 149];

·         елементи романської художньої стилістики, що опосередковано через Польщу, Моравію та інші країни Центрально-Східної Європи потрапляли на землі Східної Галичини. Тут також варто зазначити, що саме Галицькому князівству належить роль своєрідного плацдарму з якого відбувалося розповсюдження, хоч і трансформованого, мистецтва Західної Європи на східнослов’янські князівства (наприклад, Володимиро-Суздальське) [3, 127];

 Таким чином, можемо стверджувати, що станом на початок XIV ст., коли з’явилися стійкі занепадницькі тенденції, зокрема у політичному та культурному житті (що спричинило остаточну ліквідацію Галицько-Волинської держави 1349 р.) існувала оригінальна та глибоко самобутня художня стилістика [3, 97, 127]. Якщо звертатися до матеріальних залишків пам’яток, що ілюструють це явище у архітектурі, то зауважимо – таких зразків монументальної пластики збережена незначна кількість.

Наступний період розвитку скульптурного декорування архітектури

(зокрема і орнаментального) Західної України і, що важливо для нашої праці, міста Львова пов’язується з проникненням готичного стилю, як зазначив дослідник І. Голод: „Українська готика, що багато у чому відрізнялась від західноєвропейської, залишається маловивченою, зрідка можна зустріти її чітке хронологічне визначення. Це стало приводом для появи такого терміна, як „перехідна доба”, яким визначають українське (часто західноукраїнське) мистецтво XIV – XV століть” [2, 118].

Проте, оскільки, пожежа з якою пов’язують руйнацію готичного Львова відбулася 3 червня 1527 р., то цілком закономірно, що будівничі та скульптори ренесансного Львова були добре знайомі як зі здобутками, так і недоліками творчості своїх попередників [2, 32]. Навіть більше того – мали змогу інтерпретувати на власний розсуд у ключі нового стилю елементи вже традиційного декору архітектури житлової та культової (яскравий приклад гирки на вікнах каплиці Боїмів).

Слід зазначити неоднорідність, якою характеризується діяльність як скульпторів, так і архітекторів (оскільки походили вони з різних регіонів Європи). Так тут варто висвітлити особливості шкіл та напрямків за регіональними ознаками.

У період XVI – XVII ст. на підставі окремих відомостей щодо життєвого шляху скульпторів (в основному, пов’язаних з записами господарського, адміністративного або ж судового характеру) важко вести мову про конкретні скерування. Однак, як слушно вказують дослідники (наприклад, вже згаданий мистецтвознавець І. Голод) ґрунтуючись на аналізі пам’яток можна виділити дві яскраві художні течії притаманні стилістиці Львова, зокрема і Галичини загалом [2, 43].

Представники цього скерування італійського напрямку зустрічаються доволі рідко, здебільшого з нею пов’язані майстри меморіальної пластики (Себастян Чешек, Ян Білий і Ян Заремба) [1, 689]. Тут варто зауважити, цікавий момент – відомо, що фактично всі вищезгадані скульптори прибули з Кракова до Львова у різний час.

Наприклад С. Чешек приїхав на Східну Галичину в кінці XVI ст. і жив тут близько сорока років [4, 26]. Окрім того, відносна чистота манери у цієї групи митців саме італійської ренесансної стилістики пояснюється тим, що навчання скульптурному мистецтву могло відбуватися безпосередньо чи опосередковано у відомого майстра Падовано.

На користь такого розвитку творчої манери майстрів пластики свідчить конкретний запис у цеховій книзі краківських будівельників, де фігурує Ян Білий [4, 39]. Авторами скульптурного оздоблення споруд доволі часто були вихідці з Північної Італії та італійських кантонів Швейцарії (зокрема Комо – комаски), які послідовно впроваджували у львівську декоративну пластику стилістичні особливості європейського маньєризму.

Звернення до ломбардського і венеційського варіанту ренесансу, на засадах якого проводився їхній вишкіл надавали певних елементів поверховості у розумінні цілісної системи тосканського тобто фактично зразкового ренесансного стилю [5, 108]. Зазначимо, що існує вірогідність виконання окремих декоративних елементів оздоблення архітектури, саме скульптори близькі до суто італійського тлумачення ренесансних мотивів.

Слід вказати, що сніцарі північноєвропейського напрямку доклали щонайбільше зусиль до орнаментування і не лише фасадів та інтер’єрів будинків. Для нашого дослідження вказані регіональні орієнтири є досить важливими, адже специфіка мистецького середовища тої чи іншої місцевості надала неповторний відбиток на весь подальший творчий шлях скульпторів. Прояви цього явища, звичайно, мали спорадичний характер, оскільки керуватися майстри мали і смаками замовника і новими модними віяннями і навіть властивою місту традиційністю відголоси якої спостерігаються майже на „генетичному рівні”.

Таким чином, станом на другу половину XVI – XVII ст. у місті Львові творили скульптори і архітектори – представники різних традицій національних культур з різних країн Європи, яким вдалося, не без впливу місцевої середньовічної традиції, створити низку унікальних пам’яток позначених оригінальною стилістикою, яка є свідченням діалогу та взаємовпливів різних етносів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Александрович В. Скульптура // Історія української культури. В 5 т. Т. 2. – К.: Наук. думка, 2001. – С. 688 – 696.

2. Голод І. Міське ремесло Західної України XIV – XVII ст. – Львів: ЛАМ, 1994. – 200 с.

3. Жишкович В. Пластика Русі-України. – Львів: Інститут народознавства, 1999. – 240 с.

4. Любченко В. Львівська скульптура XVI – XVII століть. – К.: Наукова думка, 1981. – 214 с.

5. Овсійчук В. Українське мистецтво XІV – першої половини XVII століття (Нариси з історії українського мистецтва). – К.: Мистецтво, 1985. – 168 с.